Правова держава

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РОЗСЛІДУВАННЯ МАРОДЕРСТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ТА ЗАКОРДОННИХ ДЕРЖАВ

2024-03-26T14:43:37+02:00

У статті з’ясовано сутність мародерства за українським та міжнародним законодавством, визначено склади цих злочинів, висвітлено перелік обставин, які підлягають доказуванню та сформовано додаткові обставини при розслідуванні мародерства в Україні. Встановлено, що війна призвела до збільшення кількості випадків мародерства, натомість з 2014 року за статтею 432 Кримінального кодексу України жодну особу не засуджено. Фіксація цих злочинів на окупованих територіях ускладнена, існують складнощі кваліфікації, слідчі не мають достатнього досвіду у розслідуванні кримінальних правопорушень цієї специфіки, відсутня чітка криміналістична методика розслідування відповідних злочинів. Зазначене вище підкреслює актуальність дослідження. Метою цієї статті є дослідження проблем розслідування мародерства у кримінальному законодавстві України та закордонних держав. Для всебічного вивчення даного питання в статті використовувався комплекс наукових методів, зокрема загальнонаукові й спеціальні, які є засобами наукового дослідження. Діалектичний метод використовувався у межах вивчення теорії та практики суперечностей, що пов’язані з предметом дослідження. З урахуванням кримінально-правової та криміналістичної специфіки злочину, для формування пропозицій щодо виділення обставин, які підлягають доказуванню під час розслідування мародерства у кримінальному провадженні використано метод прогнозування. Порівняльно-правовий метод було використано під час порівняння концепцій та наукових досліджень, позицій науковців щодо розуміння сутності мародерства. Проаналізовано наукові дослідження українських та закордонних вчених, погляди яких висвітлювали питання мародерства та його видів, законодавство й міжнародні договори. Практична цінність полягає у тому, що дослідження сприяє розумінню та вдосконаленню порядку розслідування мародерства, вказуючи на те, які обставини можуть мати суттєве значення для встановлення та доведення вини особи й здійснення правосуддя.

ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ЗАВДАНИХ ДОВКІЛЛЮ, ВНАСЛІДОК ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

2024-03-26T14:43:32+02:00

Стаття присвячена розгляду наукових підходів на предмет відшкодування завданих збитків довкіллю, внаслідок військової агресії рф проти України. Здійснено огляд наявних та пошук нових правових інструментів, в тому числі міжнародно-правового характеру відшкодування збитків завданих довкіллю, внаслідок збройного конфлікту за відповідними процедурами у майбутніх судових провадженнях. Зроблено акцент на тому, що правові інструменти у досліджуваній сфері є складними правовими інститутами та мають різну юридичну природу і управлінський характер, організаційні риси та форми фактичної реалізації. Проаналізовано чинне законодавство на предмет відшкодування екологічних збитків, завданих через воєнні дії країни агресора на території України, за відповідними напрямками як: збитки завдані природно-заповідному фонду; втрати надр та лісового фонду; шкода завдана земельним, водним ресурсам та атмосферному повітрю. Констатовано, що одними із правових інструментів відшкодування екологічних збитків в контексті їх використання можуть бути, міжнародні договори, зокрема екологічний договір для України; міжнародний реєстр збитків, включаючи його цифрову платформу з усіма даними про заяви та докази, що містяться в ньому та братимуться до уваги при встановленні факту і розміру збитків; позови громадян України так і колективні, в тому числі громадських організацій; фонди для виплати компенсацій за завдані збитки, які наповнюватимуться за рахунок заморожених активів росії або в інший спосіб; міжнародні спеціальні комісії є гнучкими інструментами, які створюються для розгляду масових позовів, що виникають через міжнародні кризи. Зроблено висновок та пропозиції щодо значення правових інструментів, які впливають на процес забезпечення відшкодування воєнних збитків в Україні та мають значення для вдосконалення та подальшого розвитку законодавства, що є актуальними нині.

РОЗВИТОК СТАЛОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2024-03-26T14:43:34+02:00

В статті досліджуються питання щодо забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі, висловлено думку про поширення екологізації в різні галузі економіки та доведено, що екологізацію сільськогосподарської діяльності потрібно розглядати як управління природокористуванням, яке спрямоване на раціональне використання природних ресурсів, охорону та покращення навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки та гідного і безпечного рівня життя людини.

З огляду на забезпечення екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності та розвиток сталого сільського господарства, проаналізовано Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» і з’ясовано, що він не оперує поняттям «стале сільське господарство». Запропоновано закріпити цю категорію в законодавстві України, наприклад, при розробці Концепції розвитку сталого сільського господарства.

Також в національному законодавстві відсутні норми, які б передбачали екологічні вимоги при використанні сільськогосподарської техніки, обов’язки аграрних виробників щодо охорони ґрунтів у процесі застосування сільськогосподарської техніки і обладнання. Водночас розвиток механізації має певні економічні плюси: підвищує продуктивність праці, скорочує строки виконання робіт тощо; впроваджує нові технології, що в свою чергу, підвищує культуру сільськогосподарського виробництва; також характеризується переходом на альтернативні джерела, що дає можливість позитивно впливати на процеси, пов’язані зі зміною клімату.

В статті зазначається, що важливим моментом в забезпеченні екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності є впровадження новітніх технологій, і в першу чергу, використання біотехнологій. Висловлено думку, що акумулюючи дослідження суспільних, природничих та інших наук, використання цих технологій буде мати позитивний вплив на виробництво сільськогосподарської продукції, враховуючи екологічні ризики та ризики для життя і здоров’я людини.

Ще однією важливою задачею забезпечення екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності є поводження з відходами агропромислового комплексу. В процесі їх діяльності виникає забруднення довкілля, яке пов’язане із зосередженням великої кількості тварин на обмежених територіях, що в свою чергу, впливає на здоров’я та умови життя людини, на якість ґрунтів, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря тощо.

Варто зазначити, що впровадження та розвиток сталого сільського господарства в Україні потребує запровадження механізму інтеграції екологічної політики в аграрну політику держави. При цьому вбачається, що агроекологічна політика – це заява держави, підприємства, організації не тільки про свої наміри та принципи, пов’язані із сільсько господарською результативністю, а й декларування певних екологічно безпечних дій, які не зменшуючи результативності, забезпечують сталий розвиток сільського господарства.

Водночас агроекологічна політика має розглядатися як комплексна, цілісна система правових, управлінських, організаційних, соціальних, економічних і фінансових засобів, з подальшою детальною регламентацією у Концепції розвитку сталого сільського господарства.

ТЕХНОЛОГІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ІТ ІНДУСТРІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

2024-03-26T14:43:21+02:00

У сучасному світі стрімкого розвитку інформаційних технологій, важливість технологій штучного інтелекту у сфері інформаційно-технологічної індустрії стає визначальною, призводячи до серйозних викликів для правового регулювання, особливо в контексті інтелектуальної власності. У науковій статті автор здійснює вивчення технології штучного інтелекту як об’єкта правового захисту інтелектуальної власності, фокусуючись на порівняльно-правових засадах в міжнародному та українському праві. Автор проводить докладний аналіз сучасного стану розвитку штучного інтелекту в ІТ індустрії, розглядаючи юридичні аспекти в країнах Європи, Азії, Сполучених Штатів Америки та України. У статті представлено результати розгляду низки ключових аспектів, пов’язаних із правовим захистом інтелектуальної власності, таких як: патентування, встановлення авторських прав на системи машинного навчання.

Автором здійснено детальний аналіз міжнародних стандартів, конвенцій та інших регулюючих нормативно-правових документів у контексті регулювання використання штучного інтелекту. Проведено вивчення законодавства України, акцентуючи увагу на проблемних аспектах та національних особливостях. Результати дослідження розкривають прогалини в національному та міжнародному правовому середовищі та визначають проблеми в регулюванні технологій використання штучного інтелекту. В статті представлено перспективні напрямки для подальшого вдосконалення правової системи, надаючи баланс між захистом інтелектуальної власності та сприянням інноваціям у секторі ІТ. Представлена стаття є важливим джерелом для науковців, практикуючих юристів та регуляторів, які цікавляться взаємодією між технологічним розвитком та правовим регулюванням штучного інтелекту в міжнародному та українському праві. Оскільки окреслена тематика є новою та перебуває в процесі динамічного оновлення, її дослідження потребує постійного та детального вивчення у наукових колах.

ПРО РОЗУМІННЯ ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА СПАДЩИНУ

2024-03-26T14:43:24+02:00

Стаття присвячена з’ясуванню значення державної реєстрації права власності у спадкових правовідносинах з урахуванням чинного законодавства України, положень вітчизняної правової доктрини та матеріалів судової практики. Обґрунтовано, що у сфері спадкування державна реєстрація права власності має специфіку, іманентно зумовлену особливостями універсального спадкового правонаступництва, що характеризується безперервністю існування прав та обов’язків при зміні їх носіїв. Тим самим забезпечується стабільність майнового обороту шляхом запобігання стану правової невизначеності майна, власник якого помер.

Наголошено, що державна реєстрація права власності на спадщину має правопідтверджуючий, а не правовстановлюючий характер. Зважаючи на дію правила зворотної сили прийняття спадщини, закріпленого в частині 5 статті 1265 Цивільного кодексу України, право власності на спадкове майно виникає у спадкоємця ретроспективно з часу відкриття спадщини, а не з моменту державної реєстрації прав на неї, незалежно від правового режиму спадкового майна (рухоме, нерухоме). Юридичним фактом, що породжує набуття права власності на спадкове майно зі зворотною дією у часі спадкоємцем, є прийняття ним спадщини. Хоча до здійснення державної реєстрації права власності спадкоємець обмежений у можливості розпоряджатися успадкованим нерухомим майном. Таке обмеження не є абсолютним і стосується передусім відчуження об’єктів, що входять до складу спадщини.

У статті доводиться, що значення державної реєстрації права власності у спадкових правовідносинах виявляється у двох аспектах: 1) підтвердження права власності на спадщину; 2) припинення спадкових правовідносин, які трансформуються у відносини власності. Внаслідок здійснення державної реєстрації права власності, відповідне майно втрачає правовий режим спадкового, а особа – статусу спадкоємця.

Окреслено три юридичні факти, що впливають на правовий режим спадкового майна: відкриття спадщини, прийняття спадщини та державна реєстрація права власності на неї.

ВИДИ ФІДУЦІАРНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ДИРЕКТОРІВ В КРАЇНАХ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА

2024-03-26T14:43:27+02:00

Статтю присвячено дослідженню сутності, ознак та правової природи видів фідуціарних обов’язків директорів в англійському праві. Проведено огляд сучасного стану наукових досліджень у цій сфері. Встановлено, що у загальнотеоретичній площині дана проблематика не знайшла належного наукового розроблення. Визначено специфічні ознаки та наведено перелік видів фідуціарних обов’язків директорів в системі загального права. Розглянуто судову практику щодо видів фідуціарних обов’язків в англійському праві.

СИСТЕМАТИКА АТИПОВИХ НОРМ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

2024-03-26T14:43:29+02:00

Статтю присвячено систематиці атипових норм цивільного процесуального права. До систематики атипових норм цивільного процесуального права належать: норми-цілі цивільного процесуального права, норми-принципи цивільного процесуального права, норми-дефініції цивільного процесуального права, норми-строки цивільного процесуального права, оперативні норми цивільного процесуального права, колізійні норми цивільного процесуального права.

Атипові норми цивільного процесуального права диференційовано на три групи: а) атипові норми цивільного процесуального права, що спрямовують систему цивільного процесуального права; б) атипові норми цивільного процесуального права, що спрощують правозастосування типових норм цивільного процесуального права; в) атипові норми цивільного процесуального права, що покликані зберегти узгодженість системи цивільного процесуального права.

Модернізовано науковий підхід до найменування основних принципів цивільного судочинства, закріплених у ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, а також запропоновано авторську редакцію ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України.

Диференційовано норми-принципи цивільного процесуального права на: а) усталені принципи цивільного судочинства України, що успадковані сучасним цивільним процесуальним законодавством, перенесені на основі історичного досвіду; б) нові принципи цивільного судочинства України, що вперше в законотворчій практиці закріплені в Цивільному процесуальному кодексі України.

ДИСКРЕЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2024-03-26T14:43:19+02:00

У статті висвітлено аспекти судового розсуду при забезпеченні позову та/або доказів у господарському процесі. Проведено паралелі між здійсненням дискреційних повноважень суддями господарського суду та дотриманням прав осіб на справедливий та ефективний суд. Проаналізовано сучасне розуміння дискреційних повноважень суду у роботах науковців через призму судової практики. Наведено приклади застосування судом дискреційних повноважень на прикладі норм Господарського процесуального кодексу України із поясненням логіки законодавчих обмежень та заборон.

За результатами дослідження виявлено прогалини правового регулювання, а саме відсутність чітких меж для господарського суду при прийнятті рішення про забезпечення позову або доказів та дотримання при цьому балансу інтересів всіх сторін. Запропоновано механізм звуження судової дискреції через призму «легітимної мети», яка має мінімізували суб’єктивний вплив судді на прийняття рішення та при цьому враховувати обставини кожної конкретної справи. Запропоновано надати сторонам можливість пропонувати суду власний захід забезпечення з урахуванням конкретних обставин справи.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

2024-03-26T14:43:19+02:00

Стаття присвячена вивченню особливостей правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, яка здійснюється суб’єктами господарювання у період війни в Україні. Актуальність дослідження зумовлена важливістю господарсько-торговельної діяльності для забезпечення економічної стабільності держави та захисту національних інтересів в умовах повномасштабного вторгнення.

Мета статті – визначити основні аспекти правового регулювання господарсько-торговельної діяльності в умовах воєнного стану та надати рекомендації щодо його вдосконалення.

За результатами дослідження встановлено, що правове регулювання господарсько-торговельної діяльності в умовах воєнного стану в Україні має певні особливості, спрямовані на забезпечення економічної стабільності та захисту національних інтересів. Ці особливості включають в себе дерегуляцію господарської діяльності, тарифне регулювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічної діяльності, валютний контроль, технічне регулювання, цифрову трансформацію економіки, торговельні угоди та доступне кредитування. Для подальшого розвитку господарсько-торговельної діяльності в умовах воєнного стану в Україні необхідно продовжувати вдосконалювати правове регулювання, акцентуючи увагу на подальшу підтримку бізнесу, створення сприятливого інвестиційного клімату, розширення торговельних відносин, підтримку експорту та розвиток внутрішнього ринку.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування отриманих результатів для формулювання подальших стратегій в галузі економічної політики, спрямованих на забезпечення стійкості та ефективності господарсько-торговельної діяльності в умовах воєнного стану та підвищення загального рівня економічного розвитку країни.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАПОБІГАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ ПОРУШЕННЯМ ПРАВИЛ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

2024-03-26T14:43:04+02:00

Розвиток транспортної інфраструктури та зростання автомобільного парку неминуче призводять до збільшення дорожнього руху, що ставить перед Національною поліцією складні завдання з підтримання безпеки на дорогах та запобігання порушенням правил дорожнього руху. Дослідження засвідчує, що ефективне запобігання порушенням правил дорожнього руху потребує комплексного підходу, який враховує як організаційні, так і правові аспекти. Мета даної роботи полягає в дослідженні організаційно-правових особливостей діяльності Національної поліції України з метою запобігання порушенням правил дорожнього руху. Аналізуються ключові аспекти організаційної структури та функцій поліцейських підрозділів, які здійснюють контроль за безпекою на дорогах.

Окрема увага приділяється правовому регулюванню, визначенню повноважень поліції та їхньому забезпеченню на законодавчому рівні. Робота також розглядає механізми взаємодії поліції з іншими відомствами та громадськими організаціями з метою забезпечення ефективного контролю та зменшення порушень правил дорожнього руху в Україні. У даній роботі розглядаються організаційно-правові особливості діяльності Національної поліції у сфері запобігання порушенням правил дорожнього руху. Зокрема, проаналізовано організаційну структуру та функції поліцейських підрозділів, які займаються контролем за безпекою на дорогах. Також розглянуто важливі аспекти правового регулювання, які визначають повноваження поліції щодо запобігання та реагування на порушення правил дорожнього руху. Особлива увага приділяється взаємодії поліції з іншими відомствами та громадськими організаціями з метою ефективного забезпечення безпеки на дорогах. Отже, дана робота пропонує висвітлити організаційні та правові аспекти роботи Національної поліції у сфері запобігання порушенням правил дорожнього руху та розкрити шляхи підвищення ефективності її діяльності в цьому напрямку.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ КЕРІВНИКІВ ДЕРЖАВНИХ І КОМУНАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-03-26T14:43:10+02:00

У статті розглянуто особливості призначення керівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я у період дії воєнного стану, проаналізовано відповідний нормативний механізм, з’ясовано проблемні аспекти та запропоновано шляхи їх вирішення.

Зібрано та досліджено інформацію щодо здійснення призначень керівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я суб’єктами, у власності (управлінні) яких знаходиться більшість таких закладів, починаючи з 20.05.2022 р. Установлено, що у період дії воєнного стану переважна частина уповноважених суб’єктів призначають керівників без конкурсного відбору, обов’язковість якого передбачена законом. Відзначено, що наявність суб’єктів, які до вказаних призначень підходять у відмінний спосіб, може свідчити про недосконалість нормативних конструкцій Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII.

Обґрунтовано, що у період дії воєнного стану правові підстави для проведення конкурсів як на зайняття посад керівників державних, комунальних закладів охорони здоров’я, так і будь-яких інших суб’єктів господарювання державного сектору економіки чи комунальних підприємств, установ, організацій, відсутні.

Зроблено висновок, що можливість застосування спрощеного порядку призначення керівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я, а також інших суб’єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій, встановленого ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII, має бути диференційованою й обґрунтованою, тобто пов’язаною із реальною неможливістю суб’єкта призначення провести конкурс, зокрема у зв’язку з воєнними (бойовими) діями. З огляду на означене запропоновано внести відповідні зміни і доповнення до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII.

ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ЗМІСТ УГОДИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСУДОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ

2024-03-26T14:43:10+02:00

У статті з’ясовано сутність та розкрито зміст правової природи угоди за результатами проведення процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів. Досліджено зміст угоди за результатами проведення процедури досудового врегулювання публічно-правових спорів. У результаті дослідження встановлено, що угоду за результатами досудового врегулювання публічно-правового спору науковці досить часто відносять до певної галузі права, а саме розглядають як вид цивільно-правового або адміністративно-правового договору. Визначено сутнісні ознаки угоди за результатами проведення процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів. Проаналізовано основні проблемні аспекти визначення правової природи угоди, укладеної сторонами публічно-правового спору за наслідками проведення процедури досудового врегулювання спору. Встановлено, що за умови виокремлення досудового врегулювання публічно-правових спорів як самостійної процедури не потрібно буде проводити додаткових процесуальних механізмів посвідчення угоди про примирення сторін за результатами досудового врегулювання спору. Підсумовано, що угода про результати досудового врегулювання спору є сприятливим досудовим засобом вирішення спорів, що дозволяє сторонам, які уклали таку угоду, досягти задовільних результатів, вирішити свої проблеми та заощадити час та ресурси суду на здійснення юстиції. Зроблено висновок, що угода про результати досудового врегулювання адміністративно-правового спору укладається у кількості примірників відповідно до кількості сторін – по одному для кожної сторони та один примірник для судді – посередника (медіатора) та набирає чинності в день її затвердження суддею окружного адміністративного суду.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НАУКОВОЇ ДУМКИ ПРО ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ

2024-03-26T14:43:17+02:00

В статті здійснено аналіз сучасних тенденцій розвитку наукової думки про публічне адміністрування. З’ясовано, що розвиток науки адміністративного права неможливий без дискусій щодо розуміння публічного адміністрування, критичного аналізу думок інших адміністративістів, переосмислення старих теорій, вчень і концепцій та впровадження нових ідей і світоглядних уявлень змісту поняття «публічне адміністрування» та тенденцій розвитку цього правового явища. Встановлено, що більшість сучасних наукових джерел, які присвячені дослідженню публічного адміністрування, сформульовані у формі констатації очевидних фактів, які відбулися чи відбуваються в правотворчій та правозастосовній сферах або вже давно оформилися у вигляді аксіом юридичної науки. Наголошено на тому, що наукові дослідження публічного адміністрування у такому вигляді втрачають сенс, бо вони набувають спотворених форм – переказування вже давно відомих фактів, цитування думок авторитетних вчених без належного критичного їх аналізу, погодження з усіма і у всьому та ін. Зроблено висновок, що наука адміністративного права припиняє стагнацію і починає поступовий шлях до системного оновлення знань про адміністративно-правові явища. Сприяє ж цим позитивним процесам в адміністративному праві категорія «публічне адміністрування», яка в сучасних наукових публікаціях починає демонструвати узгодженість між «формою» та «змістом» зовнішньоорганізаційної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ БЛАГОДІЙНОСТІ

2024-03-26T14:42:58+02:00

У статті з позицій філософсько-правового розуміння досліджено благодійність та благодійну діяльність як найважливіший прояв духовності та культури людства, характеристику окремих особистостей, які мають високі емоційно-моральні якості, співчуття, милосердя, відповідальність, турботу, любов до ближнього. Встановлено, що у сучасному українському суспільстві благодійність проявляється у формах волонтерства, меценатстві, допомоги нужденним, є важливим і необхідним соціальним інститутом, адже свідчить про функціонування соціальної держави з гуманістичною складовою.

Історичний досвід свідчить, що благодійність, як діяльність окремих груп чи особистостей виникла досить давно і поступово переформатувалась у важливу суспільну діяльність та інститут держави. Тому, вказану категорію варто розглядати ширше, з урахуванням внеску у соціальну сферу окремих суб’єктів, благодійних організацій, фондів.

Констатовано, що благодійність як суспільно важлива та корисна діяльність має бути спрямована на зміцнення суспільної єдності, утвердження загальновизнаних цінностей, побудову гуманного суспільства, яке об’єднується заради вирішення спільних проблем. Антропологічна парадигма, що лежить в основі гуманізму наголошує на значенні благодійності як діяльності для суспільства та на розвитку самої особистості благодійника, а здійснений філософсько-правовий аналіз цієї категорії дає можливість заглибитись у сутність людської особистості, проаналізувати мотиви благодійної діяльності та розглядати благодійництво не лише як надання матеріальної допомоги, тим хто її потребує. З урахуванням того, що благодійна діяльність є мірилом духовності та має відповідати моральним якостям благодійника варто розглядати в основі благодійності й аксіологічний компонент, визначаючи у благодійній діяльності ціннісні основи. Наголошено, що у сучасному суспільстві під час суспільних трансформацій благодійність набуває нових рис і значення, втрачає свій сенс, своє глибинне призначення, що може привести до регресу так як становить загрозу для суспільства, держави, усталених принципів, визначених міжнародним правом.

КОРНЕЛІУС ВАН БЯЙНКЕРСХУК – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК ГОЛЛАНДСЬКОЇ ШКОЛИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА КІНЦЯ ХVІІ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІІ СТ.

2024-03-26T14:43:39+02:00

У статті висвітлено різні, часом суперечливі оцінки наукової позиції К. ван Бяйнкерсхука. Одна група дослідників вважає його провідним представником позитивістської школи міжнародного права, що вбачається доволі аргументованим. Його поділяють і зарубіжні дослідники, які зазначають, що Бяйнкерсхук не просто наголошує на позитивно- му елементі, але робить його майже виключною основою своєї творчості. Інші фахівці не погоджуються з таким твердженням, оскільки у його вченні поняття «розум» виступає як варіація теорії природного права.

Наголошено, що із певними зауваженнями К. ван Бяйнкерсхука, окрім іншого, можна вважати одним з фундаторів міжнародно-правового джерелознавства, адже, як видно з його праць, з усіх тогочасних юристів-міжнародників він є мабуть першим, хто, ймовірно, був ознайомлений із основами дипломатики, а також широко використовував герменевтичний підхід не лише до судових рішень, але й до статей договорів, а також писаних норм звичаєвого права. Його праці в подальшому справили суттєвий вплив на еволюцію європейської та американської міжнародно-правової думки і майбутні дослідники також ще неодноразово звертатимуться до наукової спадщини цього непересічного правознавця.

КОНСТИТУЦІЙНА СКАРГА В СИСТЕМІ ПРАВОЗАХИСНОГО МЕХАНІЗМУ В УКРАЇНІ: ПОШУК ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ

2024-03-26T14:43:03+02:00

У статті висвітлено нормативно-правову регламентацію та доктринальні погляди стосовно сучасних тенденцій у пошуках оптимальної моделі конституційної скарги в системі правозахисного механізму Української держави. Констатовано, що одним із визначальних сучасних викликів, які зумовлюють необхідність подальшого реформування системи конституційної юстиції, є взяті Україною на себе міжнародні зобов’язання щодо подальшого вдосконалення організації та функціонування інституцій цієї системи, як передумову її євроінтеграції.

Метою статті визначено встановлення актуальних передумов, що детермінують вибір оптимальної моделі конституційної скарги в Україні, а також викладення авторського бачення стосовно подальшого розвитку цього інституту.

Констатовано, що серед існуючих моделей правового інституту конституційної скарги (нормативна обмежена та повна конституційна скарга) наразі в Україні запроваджена обмежена нормативна модель, що передбачає можливість оскарження особою лише закону, що був застосований в судовому рішенні, якщо суб’єкт вважає його неконституційним. Встановлено, що європейські експертні інституції зазначають про необхідність запровадження повної конституційної скарги в Україні, завдяки якій особи мали б можливість ефективно захищати свої права та свободи на національному рівні зі зменшенням кількості звернень до міжнародних судових органів. Виокремлено ризики запровадження моделі повної конституційної скарги, серед яких: ризик потенційного значного збільшення завантаженості Конституційного Суду України, що може призвести до уповільнення його роботи; ризик перетворення органу конституційного контролю на ще одну судову інстанцію.

Запропоновано перспективні напрями розвитку окреслених питань, що зводяться до підвищення ефективності діяльності судової системи в аспекті реалізації законодавчих положень щодо незастосування судом закону чи іншого правового акту, у разі, якщо суд дійде висновку, що вони суперечать Конституції України, а застосування у таких випадках норм Конституції як норм прямої дії, а не субсидіарного механізму виправлення такого застосування. Визначено напрями подальших наукових розвідок у контексті наукового та законодавчого опрацювання повної моделі конституційної скарги з перспективою її запровадження у майбутньому.