Правова держава

ВІКТИМОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ КОМПЕНСАЦІЇ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ЖЕРТВ

І. А. Дришлюк, О. В. Нарожна — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються віктимологічні аспекти воєнних злочинів через призму міжнародно-правових стандартів компенсації та реабілітації жертв. Проаналізовано специфіку віктимізації в умовах збройного конфлікту, еволюцію міжнародно-правового визнання прав жертв воєнних злочинів від Женевських конвенцій до практики Міжнародного кримінального суду. Розглянуто механізми компенсації, що функціонують у рамках МКС, зокрема діяльність Трастового фонду для жертв, а також національні та міжнародні компенсаційні схеми. Особливу увагу приділено комплексному підходу до реабілітації жертв, який містить медичну, психологічну, соціальну та правову складові. Досліджено гендерно-чутливий підхід у роботі з жертвами конфліктного сексуального насильства й особливості реабілітації вразливих категорій населення. Проаналізовано актуальні виклики, пов’язані з імплементацією міжнародних стандартів в українському контексті, включно з питанням створення Реєстру збитків при Раді Європи та перспективами отримання компенсацій від держави-агресора. Визначено основні прогалини в міжнародно-правовому регулюванні та запропоновано шляхи вдосконалення системи захисту прав жертв воєнних злочинів.

АНАЛІЗ ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ У СФЕРІ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ НАРКОТИКІВ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ

О. В. Матвєєвський — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті проведено аналіз цифрових платформ у сфері обігу наркотиків з метою удосконалення методів дослідження наркотичних засобів. Обґрунтовано необхідність удосконалення методів дослідження наркотичних засобів шляхом інтеграції цифрових та фізико-хімічних підходів. Запропоновано концепцію цифрової криміналістичної наркорозвідки (Digital Forensic Drug Intelligence —DFDI), що поєднує аналіз цифрових доказів із результатами хімічного профілювання (GC-MS, LC-MS), ізотопного аналізу (IRMS) та інших сучасних аналітичних методів. Розглянуто перспективи застосування портативних аналізаторів, штучного інтелекту й моніторингу стічних вод для підвищення ефективності протидії цифровому наркобізнесу та дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів (НЗПРАП), зокрема нових психоактивних речовин (НПР).

Протидія незаконному обігу наркотиків є пріоритетом для України, що відображено у відповідних національних стратегіях і програмах, спрямованих на зменшення попиту та пропозиції наркотиків, а також надання допомоги наркозалежним особам [3]. На міжнародному рівні ключову роль відіграють ініціативи Управління ООН з наркотиків та злочинності (UNODC), яке здійснює моніторинг глобальних тенденцій, розробляє рекомендації та надає технічну допомогу державам-членам.

Важливим гравцем на європейському континенті є Європейський моніторинговий центр з наркотиків та наркоманії (EMCDDA), який збирає та аналізує дані про ситуацію з наркотиками в країнах ЄС та сусідніх державах, сприяючи формуванню науково обґрунтованої політики. Ефективність цих національних та міжнародних стратегій напряму залежить від здатності адаптувати методи розслідування й експертного дослідження до нових реалій цифрової епохи, де значна частина злочинної активності перемістилася в онлайн-простір.

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ДОКАЗІВ ТА ЕЛЕКТРОННИХ НОСІЇВ ІНФОРМАЦІЇ

Б. М. Орловський — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному аналізу кримінально-процесуальних аспектів використання цифрових (електронних) доказів та електронних носіїв інформації у кримінальному провадженні, що є актуальною темою в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій і проникнення їх у всі сфери життєдіяльності суспільства. Сучасне кримінальне правопорушення майже завжди залишає свій цифровий слід у вигляді даних мобільних пристроїв, інформації із хмарних сховищ, IP-адрес під час інтернет- комунікацій чи активності в соціальних мережах, які об’єднуються єдиним поняттям цифрових доказів (електронної інформації) та мають важливе значення в процесі доказування. Дослідження розглядає недостатню адаптацію чинних норм Кримінального процесуального кодексу (далі — КПК) України, що створює системні перешкоди для забезпечення законності, достовірності та допустимості отриманої електронної інформації.

Автором здійснено теоретичний аналіз правової природи цифрових (електронних) доказів та встановлено їхню гібридну процесуальну природу, яка поєднує ознаки як документа, так і речового доказу, що ускладнює єдине правозастосування. Для подолання цієї колізії запропоновано власні науково обґрунтовані дефініції, які доцільно додати до КПК України.

Зокрема, пропонується сформулювати поняття «цифровий (електронний) доказ» у статті 99 КПК як «фактичні дані про обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, створені, передані, збережені або витягнуті у формі, придатній для сприйняття й обробки комп’ютерною системою, незалежно від їхнього фізичного місця розташування за умови дотримання процедури їхньої цілісності та автентичності». Фізичне місце розташування таких доказів може охоплювати електронні носії, комп’ютерні мережі, хмарні сховища або інформаційно-телекомунікаційні системи.

Також для уникнення плутанини запропоновано визначити поняття «електронний носій інформації» як «матеріальний об’єкт (пристрій, апаратний чи програмно-апаратний комплекс), призначений для створення, збирання, зберігання, обробки, відтворення чи передачі цифрових (електронних) доказів, що може бути вилучений як речовий доказ у кримінальному провадженні».

Особливу увагу приділено практичним проблемам, що виникають на етапах отримання, фіксації та зберігання цифрових доказів у разі проведення обшуку та тимчасового доступу, особливо щодо даних, вилучених із мобільних пристроїв, соціальних мереж і хмарних сховищ, де інформація є найбільш вразливою. Обґрунтовано, що для забезпечення допустимості цифрових доказів необхідна законодавча вимога про обов’язкове застосування криптографічних методів захисту на стадії їх фіксації. Це забезпечить їхню автентичність і має бути відображено в протоколах слідчих дій та ухвалах слідчого судді.

Звернено увагу на критичну важливість дотримання ланцюга недоторканності, оскільки цифровий доказ потребує забезпечення недоторканності (цілісності) самої інформації, а не лише фізичного носія. Запропоновано законодавчо закріпити вимогу про створення захищених цифрових депозитаріїв або спеціальних електронних сховищ в органах досудового розслідування для належного зберігання великих обсягів даних, отриманих за ухвалами слідчих суддів.

Наголошується на важливості дотримання автентичності цифрового (електронного) доказу для забезпечення реалізації його належності та допустимості під час долучення до матеріалів кримінального провадження. У висновку підкреслено, що адаптація процесуальних норм до цифрових реалій є критично необхідною умовою для створення єдиного понятійного апарату і процесуальних стандартів, що забезпечить законність, справедливість та ефективність сучасного кримінального провадження.

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯК ПСИХОЛОГО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ

Т. О. Павлова — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз суб’єктивної сторони кримінального правопорушення як обов’язкового елемента його складу. Розкрито поняття суб’єктивної сторони через призму кримінально-правової доктрини та чинного кримінального законодавства України, акцентовано увагу на її внутрішньо-психічному змісті, що відображає ставлення особи до вчиненого кримінального протиправного діяння та його наслідків. Досліджено ознаки суб’єктивної сторони, зокрема вину як її обов’язковий елемент, а також факультативні ознаки — мотив, мету кримінального правопорушення та психоемоційний стан суб’єкта на момент вчинення кримінального правопорушення.

Проаналізовано основні теорії вини, форми вини та їх значення для правильної кваліфікації кримінальних правопорушень, індивідуалізації кримінальної відповідальності й призначення справедливого покарання. Обґрунтовано, що встановлення суб’єктивної сторони має принципове значення для відмежування суміжних складів кримінальних правопорушень, а також для реалізації принципів вини та справедливості в кримінальному праві. Зроблено висновок про ключову роль суб’єктивної сторони в механізмі кримінально-правової оцінки поведінки особи та необхідність її всебічного й доказового встановлення в правозастосовній діяльності.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ОЦІНКИ КОМІСІЙНИХ СУДОВО-МЕДИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ ЗА ФАКТАМИ Т. ЗВ. ЛІКАРСЬКИХ СПРАВ

О. О. Слюсаренко — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

Призначення комісійних судово-медичних експертиз у справах, пов’язаних із притягненням до відповідальності осіб медичного персоналу за професійні правопорушення, — одна з найскладніших дій у період досудового слідства та суду, тому саме на етапі призначення експертизи як слідчі, так і судді припускаються численних помилок. Разом із тим повного аналізу останніх, як випливає з проаналізованих джерел, на сьогодні бракує. Тому завданням цього дослідження є усунення недоліків у призначенні й оцінці комісійних судово-медичних експертиз за вказаної категорії справ (передбачених насамперед ст. 140 КК України). У рамках цієї роботи проаналізовано 50 постанов та ухвал про призначення експертиз у цих справах, а також відповідні висновки експерта. Встановлено, що під час призначення таких експертиз слідчі та судді припускаються чисельних помилок, які піддані аналізу та систематизації. За результатами дослідження зроблені висновки та розроблені рекомендації щодо усунення відповідних недоліків.

ФАКТОРИ ПРИСКОРЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФІНАНСОВОГО ПРАВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

О. В. Гаран — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто фактори прискорення трансформації фінансового права в сучасних умовах. Звертається увага, що фінансове право як галузь публічного права, що регулює суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, переживає період фундаментальної трансформації. До ключових факторів прискорення змін належать: глибока інтеграція та дерегуляція фінансових ринків, розвиток цифрових технологій (FinTech, RegTech, SupTech), посилення впливу міжнародних стандартів пруденційного нагляду та фінансової безпеки (AML/ CFT), а також періодичні системні кризи та макроекономічна нестабільність.

Зазначено, що науковий аналіз цих факторів стикається з низкою методологічних та концептуальних викликів. По-перше, це проблема нелінійної взаємодії та синергії трансформаційних детермінантів (глобалізація, цифровізація тощо), що ускладнює ізоляцію впливу окремого чинника. По-друге, гострою залишається структурна асинхронність між динамікою інновацій (наприклад, блокчейн, криптоактиви) та правотворчим процесом, що веде до регуляторного вакууму. По-третє, для України особливо актуальною є проблема багаторівневої гармонізації законодавства в умовах євроінтеграції та імплементації acquis communautaire ЄС. По-четверте, існує фрагментарність наукового дискурсу, що потребує комплексного міждисциплінарного підходу.

За результатами дослідження виокремлено основні чинники прискорення трансформації фінансового права: цифровізація суспільства; макроекономічна нестабільність; інтеграція ESG-принципів; високий розмір державного боргу України. Зазначено, що цифровізація трансформує фінансове право, породжуючи нові явища (криптоактиви тощо), які не відповідають класичним правовим конструкціям. Це потребує адаптації його інститутів до електронних платіжних систем, державних реєстрів та інноваційних інструментів. Глобалізація фінансових ринків зумовлює необхідність гармонізації національних прав із міжнародними стандартами (наприклад, FATF, Базельські угоди, директиви ЄС) і породжує виклики, зокрема у сфері протидії відмиванню коштів. Інтеграція ESG-принципів може стати чинником глибинної трансформації через розширення предмета регулювання, формування нових інструментів та посилення прозорості. Макроекономічна нестабільність і високий державний борг прискорюють зміни, змушуючи розробляти антикризові інструменти, реформувати бюджетне й податкове право та вдосконалювати управління боргом. Запропоновано рекомендації для законодавчої політики, спрямованої на підвищення ефективності й адаптивності фінансово-правового регулювання.

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА МОРСЬКОГО СУДНА ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ІНШИХ РЕЧОВИХ ПРАВ У СВІТЛІ КОНЦЕПЦІЇ РЕКОДИФІКАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

О. М. Борщевська — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню цивільно-правової природи морського судна як об’єкта права власності в умовах оновлення цивільного законодавства України. Актуальність теми зумовлена процесами рекодифікації Цивільного кодексу України, які передбачають переосмислення базових категорій речового права, зокрема поняття речі, структури права власності, меж здійснення правомочностей власника та ролі публічних інтересів у приватноправовому регулюванні. Морське судно належить до об’єктів цивільних прав зі складним правовим режимом, що поєднує приватноправові та публічно-правові елементи, зумовлені специфікою морської діяльності, міжнародним характером судноплавства та підвищеними вимогами до безпеки й охорони довкілля.

У статті проаналізовано сутність цивільно-правової природи морського судна як об’єкта права власності з урахуванням положень Концепції рекодифікації цивільного законодавства України, а також узгодження відповідних теоретичних підходів із нормами Кодексу торговельного мореплавства України та Закону України «Про морські порти України».

Обґрунтовано, що відсутність універсального нормативного визначення поняття «судно» зумовлює потребу у його цивілістичній кваліфікації як індивідуально визначеної рухомої речі зі спеціальним правовим режимом, який за рівнем формалізації та публічності наближається до режиму нерухомого майна.

Доведено, що публічно-правові обмеження, встановлені морським і портовим законодавством та міжнародними конвенціями, не змінюють цивільно-правової природи судна, а визначають межі здійснення права власності, реалізуючи його соціальну функцію.

Сформульовано концептуальні принципи цивільно-правового статусу морського судна, які можуть бути використані для подальшого вдосконалення речового права України, та запропоновано визначення цивільно-правової природи морського судна на засадах основних принципів речового права, запропонованих у Концепції рекодифікації цивільного законодавства, а саме: принцип приватноправової природи морського судна, принцип спеціального речового режиму морського судна, принцип публічності речових прав на морське судно, принцип соціальності права власності на морське судно, принцип системної узгодженості цивільного та морського законодавства.

ПРАВО НА КІБЕРБЕЗПЕКУ СТРАХУВАЛЬНИКА: НОВІ СТАНДАРТИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СТРАХОВІ ПОСЛУГИ

В. В. Борщенко — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується право страхувальника на кібербезпеку як ключовий елемент страхового права в умовах стрімкої цифрової трансформації економіки та зростання масштабів кіберзагроз. Показано, що розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема Big Data, штучного інтелекту, блокчейну та хмарних обчислень, забезпечує підвищення ефективності управління й оптимізацію бізнес-процесів, водночас створюючи нові вразливості та економічні ризики. У таких умовах право страхувальника на кібербезпеку виступає важливим правовим механізмом захисту від цифрових загроз і стимулює запровадження нових стандартів оцінки й управління кіберризиками.

Проаналізовано розвиток ринку кіберстрахування, зокрема його зародження у США на початку 2010-х років, коли страхові компанії почали реагувати на зростання випадків витоку даних та кібератак, формуючи продукти для фінансової компенсації збитків. Запроваджені практики стали основою для міжнародного розвитку кіберстрахування та визначили стандарти організації страхових продуктів. Особливу увагу приділено морській галузі, де цифровізація, автоматизація суднового управління та впровадження електронних логістичних платформ трансформують традиційні страхові ризики в гібридні, поєднуючи майнові, операційні та інформаційно-технологічні загрози. Це потребує перегляду підходів до оцінки ризиків і формування страхового покриття в умовах цифрових реалій.

Висвітлено проблеми українського ринку кіберстрахування, зокрема відсутність належного нормативного регулювання, недостатню стандартизацію кіберризиків та низький рівень страхової активності потенційних страхувальників. Показано, що реалізація права на кібербезпеку сприяє посиленню превентивної функції страхування, захисту цифрових активів, інформаційних ресурсів і безперервності бізнес-процесів, а також формуванню партнерської моделі співпраці між страховиком і страхувальником.

Зроблено висновок, що право страхувальника на кібербезпеку є системоутворюючим у страхових правовідносинах, визначає зміст страхових послуг, умови договорів та характер взаємодії сторін. Його розвиток потребує вдосконалення нормативно-правового регулювання, гармонізації з міжнародними стандартами кібербезпеки та розвитку доктринальних основ страхового права для забезпечення балансу між інноваційним розвитком страхових послуг і захистом прав страхувальників у цифровій економіці.

ПОНЯТТЯ ОРИГІНАЛЬНОСТІ ТВОРУ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ В КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТИВНОГО ПІДХОДУ ДО ОРИГІНАЛЬНОСТІ В КРАЇНАХ СИСТЕМИ DROIT D’AUTEUR

Н. М. Булат — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 01.12.2022 вперше надає легальне визначення оригінальності твору, згідно з яким оригінальність твору має відображати творчі рішення, прийняті автором під час створення твору. Варто зауважити, що вимога творчої діяльності та творчих рішень є відображенням суб’єктивного підходу до оригінальності, який традиційно притаманний країнам системи droit d’auteur, що зазвичай реалізовано в країнах цивільного права, зокрема в Україні. Саме цей підхід свого часу став домінуючим у практиці ЄС. Поява легального визначення оригінальності в українському законодавстві зумовлює потребу в дослідженні цього поняття. Зокрема, варто звернути увагу на кожну з ознак, що випливає з легального визначення, розглянувши їх у контексті суб’єктивного підходу до оригінальності, що традиційно застосовується в країнах системи droit d’auteur. Метою статті є аналіз поняття оригінальності твору в українському законодавстві як відображення суб’єктивного підходу до оригінальності твору, що зазвичай застосовується в країнах системи droit d’auteur. Для досягнення цієї мети в роботі виявлено та розглянуто ознаки оригінальності твору, що випливають із легального визначення, а також проаналізовано виявлені ознаки в контексті суб’єктивного підходу до оригінальності твору, що притаманний країнам системи droit d’auteur, з урахуванням практики ЄС. За результатами аналізу легального визначення оригінальності твору в контексті суб’єктивного підходу до оригінальності в статті обґрунтовано висновок, що оригінальність характеризує твір як результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора, тобто такої діяльності, що вимагає прийняття автором у процесі створення твору вільних і творчих рішень, що не продиктовані жодними чинниками, які не залишають місця для творчої свободи, враховуючи, що такі творчі рішення мають бути відображені у творі.

АЛЬТЕРНАТИВНІ СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ І ПРАВО СПРАВЕДЛИВОСТІ: МІЖ ІСТОРИЧНОЮ АНАЛОГІЄЮ ТА СУЧАСНОЮ АВТОНОМІЄЮ ADR

Н. О. Петренко — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується співвідношення альтернативних способів вирішення спорів (ADR) та права справедливості (equity) крізь призму історичного розвитку правових систем і сучасних теоретичних підходів до реформування правосуддя. Проаналізовано етимологічні та доктринальні засади формування права справедливості в англосаксонській правовій традиції, зокрема його виникнення як реакції на надмірний формалізм загального права (common law) і становлення як самостійної юрисдикції з обов’язковими та примусово виконуваними рішеннями.

Окрему увагу приділено генезі концепції ADR у другій половині ХХ століття, зокрема ідеям Ф. Сандера щодо «суду з багатьма дверима», підходам М. Ґалантера до правового плюралізму та реформам доступу до правосуддя, описаним М. Каппеллетті та Б. Ґартом. Показано, що розвиток ADR у різних правових системах був зумовлений кризою судоцентричного мислення, перевантаженістю судів і необхідністю врахування багатовимірної природи конфліктів.

Проаналізовано концепцію американського професора Томаса О. Мейна, який розглядає ADR як «нову форму права справедливості» або його «відродження» в сучасних умовах. Водночас у статті обґрунтовується критичний підхід до цієї ідеї. Доводиться, що, попри функціональні подібності між equity та ADR — гнучкість, індивідуалізований підхід і відхід від жорсткого формалізму, — ці явища істотно різняться за своєю правовою природою. ADR не є автономною юрисдикцією, ґрунтується переважно на добровільній згоді сторін, не спирається на державний примус і в окремих моделях може відходити від матеріально-правових стандартів юридичної справедливості.

Зроблено висновок, що ADR не може бути ототожнене з правом справедливості в доктринальному сенсі, а має розглядатися як самостійний, плюралістичний механізм врегулювання конфліктів, який співіснує із судовим правосуддям, але не замінює його.

ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ УКРАЇНИ НОРМ ІНОЗЕМНОГО ПРАВА: ВИКЛИКИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Л. М. Токарчук — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексне дослідження теоретичних і практичних аспектів застосування судами України норм іноземного права в межах міжнародного цивільного процесу. Підкреслено, що актуальність теми зумовлена зростанням кількості цивільних справ з «іноземним елементом», у яких суди мають визначати зміст, сферу дії та допустимість норм права інших держав. З’ясовано, що правове регулювання відповідних питань ґрунтується на положеннях Закону України «Про міжнародне приватне право», Цивільного процесуального кодексу України та міжнародних договорів, стороною яких є Україна.

Розкрито сутність колізійно-правового механізму визначення застосовного права, який забезпечує баланс між автономією волі сторін та необхідністю дотримання імперативних приписів національного законодавства. Особливу увагу приділено аналізу принципу автономії волі сторін у виборі застосовного права, застереженню про публічний порядок (ordre public) як інструменту захисту основ конституційного ладу, прав і свобод людини, а також визначенню меж впливу імперативних колізійних норм у міжнародному приватному судочинстві.

Окремо здійснено аналіз судової практики щодо встановлення змісту норм іноземного права. Визначено процесуальні обов’язки суду та сторін у цьому процесі, зокрема обов’язок суду діяти ex officio за наявності підстав для застосування іноземного права. Розглянуто питання залучення експертів-правознавців, використання офіційних запитів, подання документів сторонами й оцінювання доказів щодо змісту іноземного законодавства. Встановлено, що основними викликами залишаються тривалість процедури отримання інформації, мовні бар’єри та неоднакова практика оцінювання експертних висновків судами.

У статті доведено, що застосування іноземного права є важливим проявом інтеграції національної судової системи у світовий правовий простір. Українські суди поступово формують власну практику в цій сфері, що свідчить про підвищення рівня правової культури та професійної компетентності. Водночас наголошено на потребі у вдосконаленні методологічних підходів до тлумачення й застосування норм іноземного права, розвитку міжнародного співробітництва, підготовці суддів у сфері міжнародного приватного права, а також у гармонізації національного законодавства з універсальними та європейськими стандартами правосуддя.

ПРИНЦИП ЦИФРОВОЇ ДОСТУПНОСТІ ПРАВОСУДДЯ

Т. В. Степанова — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується принцип доступності правосуддя, а також обґрунтовується потреба у виділенні принципу цифрової доступності правосуддя як окремого самостійного принципу судочинства. Підкреслено, що принципи правосуддя є фундаментальними засадами судової діяльності, які визначають її зміст, мету та межі, забезпечують законність, справедливість, ефективність і довіру суспільства до судової системи.

Окремо розглядається сутність цифрової доступності як закономірного результату розвитку судової системи та трансформації суспільства в інформаційну епоху. Цифрова доступність правосуддя формується під впливом об’єктивних соціальних і технологічних змін, що характеризуються глобалізацією, підвищеною мобільністю громадян, збільшенням обсягу правових спорів та появою нових правових ризиків, зокрема кіберзлочинів і цифрових правопорушень. У статті показано, що цифрова доступність правосуддя забезпечує оперативний і безперешкодний доступ до судових послуг, що передбачає можливість подання позовних заяв, скарг та інших процесуальних документів в електронній формі, отримання своєчасної інформації про стан справи та результати розгляду. Вона сприяє персоналізації процесуальної інформації, надаючи кожному учаснику процесу змогу отримувати дані, що стосуються саме його справи, у зручному форматі та з урахуванням індивідуальних особливостей і потреб.

Крім того, цифрова доступність стимулює індивідуалізацію процесуальної діяльності, даючи змогу суду й учасникам процесу оперативно узгоджувати строки, подавати документи та брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференцій незалежно від їхнього географічного положення чи фізичних обмежень. Вона забезпечує чітке визначення та дотримання процесуальних прав учасників та суду, зменшуючи ризик порушень і забезпечуючи прозорість і контроль на всіх стадіях процесу. Цифрові інструменти, як-от електронні кабінети, автоматизовані системи повідомлень, відеоконференції та Єдина судова інформаційно-комунікаційна система, не лише сприяють реалізації цих функцій, але й підвищують ефективність, оперативність та відкритість судового процесу, забезпечуючи одночасно стандартизовану організацію документообігу та можливість адаптації процедур під конкретні обставини справи.

Доводиться, що цифрова доступність правосуддя не є частиною загального принципу доступності, а виступає самостійним принципом судочинства, що відповідає сучасним тенденціям розвитку правової системи, технологічному прогресу та новим соціальним викликам.

ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ І ВІДНОСИНИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ: ДОКТРИНАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ВЗАЄМОУЗГОДЖЕННЯ

П. П. Білик — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз підстав та обґрунтування можливості трансформації державно-владної діяльності з упорядкування суспільних відносин у виконавчо-розпорядчий спосіб із державно-управлінських засад на публічно- адміністративні. Наголошено, що, попри наявність окремих теоретичних напрацювань, на сьогодні відчувається брак комплексних досліджень, які б розглядали податкові правовідносини саме як відносини адміністративних зобов’язань, що унеможливлює відповідні трансформації чинного податкового законодавства, де органи адміністрування податків, виконуючи роль органу публічно-сервісного обслуговування платників податків, повинні стати органами забезпечення належного виконання приватними особами їх податкового обов’язку. Це зумовлює потребу в подальшому системному осмисленні категорії «адміністративні зобов’язання» в податковому праві з урахуванням нових викликів і завдань правової реальності в Україні. Критичному аналізу були піддані підстави визначення переваг публічного адміністрування перед державним управлінням, а також проаналізовано публічні правовідносини з огляду можливості їх розуміння як відносин адміністративних зобов’язань. Податкові правовідносини досліджено як двосторонній юридичний зв’язок адміністративно-зобов’язального характеру. Обґрунтовано необхідність подальшої розробки та впровадження публічно- адміністративних і зобов’язальних засад у практику вдосконалення правового регулювання відносин оподаткування.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ РІВНОСТІ ВСІХ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ПЕРЕД ЗАКОНОМ І СУДОМ НА СТАДІЇ ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ

В. С. Куля — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено ґрунтовний аналіз особливостей реалізації фундаментального принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом саме на початковій стадії відкриття провадження. Наведено негативні факти реалізації цього принципу під час дії воєнного стану та поширення спорів, пов’язаних із проходженням військової служби, зокрема: прояви надмірного формалізму судів під час вирішення питання про відкриття провадження (що підтверджується позицією ЄСПЛ та практикою Верховного Суду); дискримінація за категоріями справ, що проявляється в необґрунтованому затягуванні відкриття провадження (особливо у справах військовослужбовців); невизначеність законодавства щодо застосування строків звернення до суду для похідних позовних вимог і дискримінаційна вимога сплати судового збору військовослужбовцями у справах, пов’язаних із виконанням військового обов’язку (на прикладі відшкодування неотриманого речового забезпечення). Запропоновано шляхи розв’язання виявлених недоліків як на теоретичному, так і на практичному рівні.

НЕДОЛІКИ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

О. І. Миколенко — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено критичний аналіз сучасних підходів до системи та класифікації суб’єктів адміністративного права, що представлені в навчально-методичній літературі. Наголошено, що ґрунтовні змістовні зміни адміністративного права як галузі національного права, які відбулися на матеріальному (об’єктивному) та світоглядному (суб’єктивному) рівнях в Україні, потребують інших підходів до визначення таких важливих галузевих інститутів і категорій, як адміністративна правосуб’єктність, адміністративно-правовий статус, компетенція, повноваження та суб’єкти адміністративного права. Зроблено висновок, що теорія адміністративного права з питань визначення системи суб’єктів адміністративного права чомусь загальмувала й не розвивається суттєво останнім часом, що негативно позначається на розвитку науки адміністративного права, національного законодавства, освітнього процесу в закладах вищої освіти юридичної спрямованості та на практиці діяльності суб’єктів публічного адміністрування й адміністративних судів. Перспективним бачиться розвиток не тільки теорії публічного адміністрування, принципів адміністративного права та публічно-сервісної складової діяльності владних суб’єктів, а й теорії суб’єктів адміністративного права, без якої неможливо побудувати цілісну й узгоджену між собою систему знань про адміністративне право та інші адміністративно-правові явища в Україні і світі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

А. Л. Святошнюк — вт, 30 гру 2025 00:00:00 +0200

Наукову статтю присвячено комплексному дослідженню правових механізмів і процесуальних аспектів встановлення батьківства та материнства в Україні та провідних країнах світу. Актуальність теми зумовлена трансформацією сімейних відносин під впливом цифровізації, глобалізаційних процесів та активного застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ).

У роботі детально проаналізовано норми глави 12 Сімейного кодексу України, що регулюють презумпцію батьківства, добровільний і судовий порядки визначення походження дитини.

Особливу увагу приділено змінам у цивільному процесуальному законодавстві станом на 2025 рік зарубіжних країн, зокрема ролі судово-генетичної експертизи як пріоритетного доказу та наслідкам ухилення від її проведення.

У межах порівняльного аналізу досліджено досвід Франції та Німеччини, де у 2024–2025 роках відбулися реформи, спрямовані на захист права дитини знати своє походження та впровадження транскордонного визнання батьківства через «Європейський сертифікат батьківства». Автором виявлено тенденцію до гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами, зокрема Конвенцією ООН про права дитини та практикою ЄСПЛ.

У науковій статті запропоновано концепцію «цифрового батьківства», яка передбачає легалізацію цифрових слідів (метаданих месенджерів, геолокацій, спільних цифрових активів) як офіційних доказів у сімейних спорах.

Запропоновано внесення змін до ЦПК України щодо автоматизації процесуальних наслідків ухилення від ДНК-тестування. Обґрунтовано необхідність впровадження обов’язкової медіації у справах про оспорювання батьківства задля забезпечення найкращих інтересів дитини. Висновки статті містять практичні рекомендації щодо вдосконалення реєстраційних процедур в умовах воєнного стану та цифровізації державних реєстрів у 2025 році.