ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЦИФРОВИХ РЕЧЕЙ: ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ, КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню правової природи цифрових речей як нової категорії об’єктів цивільних прав, запровадженої у Цивільному кодексі України. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровізацією суспільних відносин, що спричинила появу цифрових речей як цифрових благ, які існують виключно в електронному середовищі та мають майнову цінність, що зумовлює трансформацію класичних уявлень про майно і право власності, а також потребує формування адекватного правового режиму їх обігу та захисту.

Метою статті є визначення правової природи цифрових речей, розроблення їх функціональної класифікації та формулювання підходів до цивільно-правового захисту прав на такі об’єкти.

Авторами звертається увага на проблемність законодавчої конструкції цифрової речі, яка поєднує презумпцію застосування до неї норм про речі з можливістю відступу від такого підходу залежно від сутності конкретного об’єкта. Встановлено, що однорідне сприйняття цифрових речей є неприйнятним з огляду на їх різну економічну природу, способи існування та механізми контролю. Проаналізовано співвідношення категорій «цифрова річ», «цифровий контент» та «віртуальний актив», а також виявлено фрагментарність чинного законодавства, що ускладнює правозастосування.

На основі доктринальних підходів і норм законодавства запропоновано функціональну класифікацію цифрових речей на реєстрові, платформні та похідні. Доведено, що така диференціація має прикладне значення, оскільки дозволяє визначити належні способи цивільно-правового захисту залежно від природи об’єкта: від встановлення контролю над технічними засобами доступу до застосування договірних і деліктних механізмів. Окрему увагу приділено особливостям доказування у спорах щодо цифрових активів, де ключове значення мають технологічні ідентифікатори та цифрові сліди.

Зроблено висновок, що цифрова річ є категорією, яка охоплює різні за юридичною природою об’єкти, а ефективний захист прав на них можливий лише за умови поєднання загальних способів захисту з диференційованим підходом, узгодження законодавчих дефініцій та розвитку стандартів доказування у цивільному процесі.