ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
DOI:
https://doi.org/10.18524/2411-2054.2021.42.232417Ключові слова:
доказування, електронний доказ, засоби доказування, електронний документ, електронний підпис, цивільний процесАнотація
Дана стаття присвячена дослідженню електронних засобів доказування у цивільному процесі. Тема електронних засобів доказування у цивільному процесі ще досі є актуальною, оскільки повною мірою не вирішено проблемні питання щодо їх застосування під час судового розгляду та не виокремлено особливості по відношенню до інших країн. Саме тому в даній статті проаналізовано теоретичні та практичні аспекти закріплення електронних доказів в цивільному судочинстві України та зарубіжних країнах. Зокрема виокремлено основні відмінності в процесуальному законодавстві щодо визначення поняття електронних доказів, використання оригіналу електронного доку- менту та його копії, роль кваліфікованого електронного підпису для посвідчення останньої. Окреслено проблемні питання у використанні електронних доказів у цивільному судочинстві та наведено авторські шляхи удосконалення електронних доказів шляхом запозичення передового досвіду інших країн. Оцінено можливість впровадження у цивільний процес методів форензіки для встановлення достовірності наданих електронних доказів та застосування системи блокчейн з метою унеможливити їх знищення.
Посилання
Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003 року. № 851– 15. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851–15#Text.
Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618–15#Text.
Марчак А. Т., Дяченко С. В. Електронні докази в цивільному процесі: проблеми застосування на практиці. Актуальні проблеми приватного права: матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (м. Ірпінь, 11 жовтня 2019 р.). Ірпінь: Університет державної фіскальної служби України, 2019. С. 59–60.
Цехан Д. М. Цифрові докази: поняття, особливості та місце у системі доказування. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2013. № 5. С. 256–260.
Воронюк О. Електронні докази: що вважати оригіналом а що – копією? Закон і Бізнес. 2017. № 45 (1343). С. 12. URL: https://zib.com.ua/ua/130967-elektronni_dokazi_scho_vvazhati_originalom_a_scho__ kopieyu.html.
Марчак А. Т., Дяченко С. В. Застосування електронних доказів в цивільному процесі. Юридичний бюлетень. 2019. Випуск 10. С. 81–86. DOI https://doi.org/10.32850/2414–4207.2019–10.11.
Про реалізацію експериментального проєкту щодо забезпечення можливості використання удосконалених електронних підписів і печаток, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів: Постанова КМУ від 03.04.2020 р. № 193. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/193– 2020- %D0 %BF#Text.
Дяченко С. В. Цивільний процес України: практикум. Ірпінь: УДФСУ. 2016. С. 129.
Гетманцев М. Електронні докази в цивільному процесі: практика застосування новел законодавства. Підприємництво, господарство і право. Цивільне право і процес. 2019. Випуск 2. С. 111–114.
Постанова Верховного Суду від 27.11.2019 р. № 667/266/15. Єдиний державний реєстр судових рі- шень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86207417.
Зозуля Н. Електронні докази за кордоном: практика застосування. Українське право. 2018. URL: https://ukrainepravo.com/scientific-thought/ naukova-dumka/ elektronni-dokazy- za-kordonom-praktykazastosuvannya.
Перникоза Д. Електронні докази – норма для українського судочинства, але є нюанси. URL: https://vkp. ua/publication/elektronni-dokazi—- norma-dlya-ukrayinskogo-sudochinstva- ale-ie-nyuansi.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0).
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) роботи, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
