ПРАВОВИЙ ГЕНЕЗИС КОНЦЕПЦІЇ СВОБОДИ ВІДКРИТОГО МОРЯ
DOI:
https://doi.org/10.18524/2411-2054.2021.42.232421Ключові слова:
свобода відкритого моря, Світовий океан, свобода судноплавства, Mare librum, Конвенція з морського праваАнотація
У статті досліджується зміст свободи відкритого моря на сучасному етапі розвитку, роль Конвенцій з морського права у формуванні та становленні свободи відкритого моря як інституту міжнародного морського права та аналіз результатів Конвенцій. Автор розглядає правовий генезис концепції свободи відкритого моря та сучасні тенденції трансформації свободи відкритого моря у сучасному міжнародному морському праві. Принцип свободи відкритого моря виражає об’єктивну необхідність держав та народів у вільному використанні морських просторів для здійснення міжнародних економічних, політичних та культурних зв’язків, а також використання живих ресурсів океану. Важлива трансформація міжнародного співробітництва та законодавства пов’язана також з принципом виключної юрисдикції держави прапора. Він означає, що у відкритому морі будь-яке судно підпорядковується виключно юрисдикції держави прапора, і жодна держава не має права втручатися в його законну діяльність, крім випадків, передбачених міжнародними угодами. Всі чотири конвенції отримали широке визнання держав, що стали їх учасниками, та вважаються найважливішим етапом кодифікації міжнародного морського права та його подальшого прогресивного розвитку. Прийняття чотирьох конвенцій означало, що єдність морського права було втрачено, проте, можливо є і плюси в цьому, наприклад, прийняття конвенцій і одного протоколу, замість одного єдиного нормативно-правового акту, дало спробу залучити більшу кількість держав, принаймні до деяких із конвенцій, що також уникнуло великої кількості радикальних застережень. Створення морських захищених районів у відкритих водах Світового океану за межами національної юрисдикції не має правових основ. Конвенція 1982 р. не надає державам право розповсюджувати свою юрисдикцію на певні частини незалежно від переслідуваних цілей, тому створення морських захищених районів у відкритому морі є неможливим в існуючих міжнародно-правових межах.
Посилання
Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/995_057.
Авраменко И. М. Международное морское право. Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. 448 с.
Барсегов Ю. В. Международно-правовые аспекты мореплавания в условиях плюрализма режимов Мирового океана. Проблемы развития морского судоходства. К.: Наука, 1983. С. 113.
Выглежагин А. Н. Морские природные ресурсы (международно-правовой режим). Москва: СОПС РАН, 2001. 298 с.
Гончаренко В. В. Стратегії розвитку принципу свободи відкритого моря для зміцнення правопорядку у водах Світового океану. URL: http://www.lj.kherson.ua/2018/pravo03/part_2/41.pdf.
Гудев П. А. Конвенция ООН по морскому праву: проблемы трансформации режима. Москва, 2014. 201 с.
Спивакова Т. И. Некоторые проблемы морского права: моногр. Москва: Знание, 1984. 47 с.
Шемякин А. Н. Современное международное морское право и перспективы его развития. Одесса, 2006. 316 с.
Yoshifumi T. The International Law of the Sea. New-York: Cambridge University Press, 2012. 672 p.
Hollick A. L. US foreign policy and the law of the sea. Princeton: Princeton univ. press., 1981. 496 p.
Treves T. 1958 Geneva Conventions on the Law of the Sea: Judge of the International Tribunal for the Law of the Sea. 2010. URL: http://legal.un.org/avl/ha/gclos/gclos.html
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0).
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) роботи, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).