ПОНЯТТЯ САНКЦІЙ В ДОКТРИНІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Анотація

Стаття досліджує проблематику санкцій в міжнародному праві, зосереджуючись на дефініції цього терміну. Вже не одне десятиліття вказане питання представляє інтерес для дослідників, однак донині не існує загальноприйнятного підходу до його розв’язання ані на рівні доктрини міжнародного права, ані на рівні його джерел. Ця термінологічна невизначеність створює прикладні проблеми, пов’язані зі спірними практиками застосування санкцій та їх подальшої правової оцінки з точки зору міжнародного права. У нинішніх умовах нагальність вирішення цих проблем набуває особливого значення у зв’язку зі зростанням кількості санкційних режимів. Зарубіжна наука міжнародного права присвячує дедалі більше уваги розв’язанню питань, пов’язаних із визначенням поняття «санкції», що, на жаль, є менш властивим для вітчизняної науки. В сукупності зазначені чинники вказують на доцільність проведення цього дослідження, яке має на меті окреслити коло тих заходів, що визначаються як санкції в сучасному міжнародному праві.

В результаті проведеного аналізу стверджується, що науці міжнародного права притаманні два підходи до визначення санкцій. Перший, широкий підхід пропонує охоплювати поняттям санкції примусові заходи, вжиті потерпілою державою індивідуально в порядку самодопомоги у вигляді контрзаходів та реторсій для забезпечення дотримання правопорушником порушених зобов’язань, а також примусові заходи, застосовані колективно РБ ООН в порядку глави VII Статуту ООН для відновлення міжнародної законності. Натомість, другий, вузький підхід визначає санкції виключно як примусові заходи, що застосовуються РБ ООН відповідно до глави VII Статуту ООН. Автор робить висновок, що вузький підхід наразі вважається панівним в науці та таким, що відповідає положенням сучасного міжнародного права.

Одночасно з цим, звертається увага на широко розповсюджений в світовій практиці феномен так званих «односторонніх санкцій», дефініція та правова природа яких також залишаються дискусійними. В результаті огляду наявних визначень робиться висновок, що спільним для них є розуміння цих мір як примусових заходів, застосованих державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики. Таке розуміння «односторонніх санкцій» виключає їх ототожнення з «санкціями» в строгому сенсі слова і відповідно до переважаючого вузького підходу до їх визначення. Натомість, практика державних відносин свідчить про активне застосування цих заходів та їх ідентифікацію як «санкції» в текстах внутрішнього законодавства, що приводить до висновків, що фактично в сучасній міжнародній дійсності існують два різні за своїми характерними ознаками примусові заходи, які одночасно носять назву «санкції». Серед них, примусові заходи, вжиті РБ ООН на виконання повноважень відповідно до глави VII Статуту ООН, а також примусові заходи, застосовані державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики.