ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ТЕРИТОРІЯХ ПІД ОКУПАЦІЄЮ: ОБСЯГ І ЗМІСТ ЮРИДИЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ДЕРЖАВИ-ОКУПАНТА

Анотація

Стаття присвячена проблемі охороні довкілля окупованих територій. Через те, що міжнародне право окупації не містить правових норм, які б встановлювали екологічні зобов’язання держави-окупанта, навколишнє середовище на територіях, що знаходяться під її владою, часто стає жертвою надмірної експлуатації та знищення. Проте у статті наголошується на тому, що чинне міжнародне право, зокрема міжнародне право прав людини та міжнародне право навколишнього середовища, може бути використане для усунення прогалин у нормах міжнародного гуманітарного права. Звичайно, обсяг і зміст зобов’язань держави-окупанта будуть різними залежно від інструментів, застосованих для захисту навколишнього середовища. Можливість звернення до міжнародних договорів про охорону довкілля в умовах збройного конфлікту, на якій наголошено, зокрема у дослідженні Комісії ООН з міжнародного права, суттєво розширює перелік таких інструментів. У цьому зв’язку авторка робить висновок, що держава-окупант може бути пов’язана своїми власними міжнародними природоохоронними угодами, міжнародними природоохоронними угодами держави, територія якої окупована, або обома групами договорів.

На додаток, індивідуалізований підхід до захисту екологічних прав людини може слугувати корисним інструментом для конкретизації екологічних зобов’язань окупанта. Крім того, він дає можливість звертатись до існуючих міжнародних інституцій, таких як міжнародні суди та комітети з прав людини, рішення яких відкривають шлях до притягнення держав-окупантів до відповідальності у зв’язку із шкодою, завданою населенню територій під окупацією у зв’язку із збитками, що спричинені довкіллю.

Враховуючи вищезазначене, на окрему увагу заслуговує застосування міжнародного звичаєвого права, яке також може виступати джерелом природоохоронних зобов’язань держави-окупанта. Якщо стосовно прав людини міжнародні звичаї є добре сформованим нормативним масивом, їх конкретний зміст у контексті охорони довкілля ще потребує остаточного визначення. Проте наявність окремих звичаєвих норм, як-то норма, яка забороняє завдання екологічної шкоди у транскордонному контексті, не викликає сумнівів та, як наслідок, може виступати джерелом відповідних міжнародних зобов’язань держави, що окупує певну територію. Подальшого розвитку потребує також теза щодо існування міжнародних зобов’язань erga omnes щодо охорони навколишнього середовища.