ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ЛІЦЕНЗІЇ ЯК ФОРМИ РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ НА ОБ’ЄКТИ СУМІЖНИХ ПРАВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Анотація

Дана наукова стаття присвячена розгляду особливостей публічної ліцензії як форми розпоряджання майновими правами на об’єкти суміжних прав за законо­давством України. Розгляд проводиться шляхом співставлення ліцензії та ліцен­зійного договору, ліцензії та публічної ліцензії, публічної ліцензії та ліцензійного договору, а також розгляду особливостей публічної ліцензії, враховуючи особли­вості правової природи об’єктів суміжних прав, зокрема такого об’єкту як програ­ма організації мовлення. Чому виникла необхідність дослідити публічну ліцензію як форму розпоряджання майновими правами на об’єкти суміжних прав саме шляхом співставлення з ліцензією, ліцензійним договором? Дана необхідність викликана необхідністю правильного розуміння правової природи даної форми розпоряджання, в тому числі, як слід розглядати дану форму розпоряджання – як односторонній правочин, чи як дво-/багатосторонній правочин? Так, не дивля­чись на досить поширену позицію в науковій літературі, що публічна ліцензія, так само як і ліцензія є одностороннім правочином вважаємо, що все ж таки публічна ліцензія є формою ліцензійного договору, не видом ліцензії і не одностороннім правочином, оскільки з аналізу діючого законодавства нашої держави (на яке ми посилаємося у змісті статті) ми можемо бачити зобов’язання, що виникають у ліцензіата, в тому числі із використання наданого об’єкту права інтелектуальної власності, в тому числі і суміжних прав визначеним способом, у визначені стро­ки, з внесенням плати (якщо це передбачено умовами договору) за використання зазначеного об’єкту. Тобто, волевиявлення, що характерне у випадку односто­роннього правочину лише для однієї сторони, за загальним правилом, у випадку і публічної ліцензії, і ліцензії зустрічається з волевиявленням і зобов’язаннями іншої сторони, ліцензіата. Чому, на наш погляд, виник такий підхід в чинному за­конодавстві щодо того, що ліцензія може розглядатися і як односторонній право­чин? Вважаємо, що такий підхід виник через складну природу правовідносин, що складається у сфері права інтелектуальної власності. Дійсно, відносини у сфері права інтелектуальної власності містять в собі і публічно-правовий елемент, але чи поширюється цей публічно-правовий елемент на відносини, що виникають при укладанні публічної ліцензії як форми розпоряджання майновими правами на об’єкти суміжних прав? Наврядчи, оскільки по своїй правовій природі дані від­носини є приватноправовими і будуються на диспозитивних началах цивільного права. Тому, вважаємо, що ліцензія є складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензійний договір за своєю суттю охоплює і ліцензію, і публічну ліцензію. Пу­блічна ліцензія є формою ліцензійного договору. Чому ж виникла така форма лі­цензійного договору як публічна ліцензія? Дана форма виникла в зв’язку зі стрім­ким розвитком інформаційних технологій і цілком відповідає і потребам часу, і потребам володільців майнових прав щодо підвищення оборотоздатності належ­них їм майнових прав. Особливої актуальності дана форма ліцензійного договору набуває для об’єктів суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми, програ­ми організації мовлення). Як особливий об’єкт суміжних прав щодо якого може укладатися публічна ліцензія є програма організації мовлення. Дана особливість зумовлена по суті тим, що даний об’єкт за своєю правовою природою залежить від переданих майнових прав на інші об’єкти авторського права і суміжних прав, що входять до його складу, а особливо, якщо майнові права на такі об’єкти були передані також в користування, в тому числі, за ліцензійним договором.

Серед завдань даної роботи слід виділити наступні: дослідити правову при­роду публічної ліцензії як форми розпоряджання майновими правами на об’єкти суміжних прав шляхом співставлення з ліцензією, ліцензійним договором, а та­кож аналіз та дослідження особливостей правової природи об’єктів суміжних прав, зокрема програма організації мовлення у зв’язку з особливостями, що мо­жуть виникнути при укладанні публічної ліцензії щодо таких об’єктів.

Питаннями дотичними до поставленої у статті теми займалися такі видатні вчені як А. С. Штефан, І. В. Кривошеїна, О. М. Старовіт та інші.