«ТУРЕЦЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ» ІЗ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА: ОСМИСЛЕННЯ І ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.18524/2411-2054.2025.57.325380Ключові слова:
правова система Туреччини, модернізація права, європеїзація, правові трансплантанти, цивільний кодексАнотація
У статті осмислюється шлях масштабних правових реформ в Туреччині за останні півтора століття, спрямованих на зміну ідентичності країни і суспільства, а саме – переходу від ісламської правової системи до сучасної правової системи континентального (романо-германського) права. Наводяться причини і контекст реформаторських зусиль в пізній османській імперії й при переході до турецької республіки. Основний акцент зроблений на реформах цивільного права, оскільки саме воно є ідентифікуючою ознакою приналежності до континентального права, втілюючи догматику і стиль останнього. Проаналізовано кодифікаційний процес зі створення Цивільного кодексу Туреччини 1926 року. Визначений характер запозичення змісту цього кодексу з швейцарського законодавства, яке мало характер буквального перекладу Швейцарського цивільного кодексу і Швейцарського закону про зобов’язання. Проводиться співставлення турецьких цивільних кодексів 1926 і 2002 років. Вказується на загрозливий для правової системи континентального типу ісламський ревізіонізм, який має місце в Туреччині в останні десятиліття. Турецька правова система, незважаючи на століття реформ, знов опинилася на роздоріжжі. Виявилось, що реформаторські зусилля, спрямовані на запозичення зарубіжного права є вкрай недостатніми. Навіть буквальне відтворення змісту зарубіжних джерел права і дисципліноване застосування цих приписів суддями та іншими юристами, не спроможні створити ефективну правову систему. Таке право буде сприйматися чужим більшістю населення. Потрібно значно більше, а саме перетворення модернізованого права на культурний досвід народу. Право має силу змінювати суспільство, якщо воно само перестає асоціюватися виключно з державою і владним примусом. Право має стати надбанням народу, тим, в чому народ знаходить вияв своїх прагнень і мрій.
Невизначеність майбутнього європеїзованої правової системи і Туреччини повинна мотивувати до створення власного права за допомогою власного мислення. Європа і європейськість не може обмежуватися догмою права. Й вони виявляються тим, що неспроможне до трансплантації з однієї правової культури в іншу. Це має бути досвідом, який підлягає врахуванню Україною задля успішної європеїзації суспільства і держави.
Посилання
Dugienko, N. O., & Florentsev, R. S. (2022). Ukraine and Turkey on the path to the EU: the main problems of the European integration process. Ekonomika ta Suspilstvo, (44). https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1840/1775 [in Ukrainian].
Relations between the EU and Ukraine: information note. (2021, November 16). European Union External Action (EUEA). https://eeas.europa.eu/headquarters/headquartersHomepage/29685/node/29685_uk [in Ukrainian].
Ermakova, G. S. (2018). Religious factor and the issue of Turkey’s integration into the EU: organizational, legal and theoretical and methodological aspects. Derzhava ta Rehiony, (3), 11–15. [in Ukrainian].
Örücü, E. (2013). A legal system based on translation: the Turkish experience. Journal of Civil Law Studies, 6, 445–473.
Monateri, P. G. (2006). The “weak” law: contaminations and legal cultures. Rechtsgeschichte, 8, 39–51.
Sacco, R. (1991). Legal formants: a dynamic approach to Comparative Law. American Journal of Comparative Law, 39, 343–401.
Watson, A. (1974). Legal transplants: an approach to Comparative Law. Edinburgh.
Watson, A. (1996). Aspects of reception of law. American Journal of Comparative Law, 44, 335–351.
Batuhan Uçmak, Ö. (2021). The history of the Turkish and Swiss civil codes from past to today. Academia. https://www.academia.edu/49386569/
Atamer, Y. (2008). Rezeption und Weiterentwicklung des schweizerischen Zivilgesetzbuches in der Türkei. Rabels Zeitschrift für Ausländisches und Internationales Privatrecht, 72(4), 724–754.
Tutaj, M. (2024, February 23). The Turkish Civil Code and Code of Obligations of 1926 and the Charm of Swiss Civil Law. British Association of Comparative Law Blog. https://british-association-comparative-law.org/2024/02/23/the-turkish-civil-code-and-code-of-obligations-of-1926-and-the-charm-of-swiss-civil-law-by-michal-tutaj/
Miller, R. A. (2000). The Ottoman and Islamic substratum of Turkey’s Swiss Civil Code. Journal of Islamic Studies, 11(3), 335–361.
Berkowitz, D., Pistor, K., & Richard, J.-F. (2003). Economic development, legality and the transplant effect. European Economic Review, 47(1), 165–195.
Ostrorog, L. (1927). The Angora reform. London.
Kieser, H. (2008). Mahmut Bozkurt und die «Revolution des Rechts» in der jungen Republik Türkei. In H. Kieser, A. Meier, & W. Stoffel (Eds.), Revolution Islamischen Rechts. Das Schweizerische ZGB in Der Türkei (pp. 49–58). Zürich.
Oguz, A. (2005). The role of Comparative Law in development of Turkish Civil Law. Pace International Law Review, 17(2), 373–386.
Postacioglu, I. (1957). The technique of reception of a foreign code of law. Social Science Bulletin, 9, 54–60.
Mamiedova, A. E. (2017). System of sources of law in Turkey. Pravova Derzhava, (27), 12–18. [in Ukrainian].
Örücü, E. (2013). Law as transposition. Porivnialne Pravoznavstvo, (1–2), 102–120. [in Ukrainian].
Teubner, G. (1998). Legal irritants: good faith in British law or how unifying law ends up in new divergencies. Modern Law Review, 61(1), 11–32.
Schauer, F. (2000). The politics and incentives of legal transplantations. In Center for International Development at Harvard University Working Paper No. 44. Law and Development Paper No. 2. https://www.hks.harvard.edu/sites/default/files/centers/cid/files/publications/faculty-working-papers/044.pdf
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0).
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) роботи, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
