ДО ПИТАННЯ ПРО ЗНАЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУДОВОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ ЯК МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ В УКРАЇНІ

Анотація

Визначається, що судова правотворчість, тобто специфічна діяльність судових органів полягає у формуванні юридичних норм через судові рішення, ухвалені у результаті розгляду конкретних справ, є важливим елементом правової системи України, особливо в умовах стрімкої трансформації суспільних відносин та необхідності удосконалення законодавства. Судова правотворчість розглядається як правове явище, що поєднує аспекти правової визначеності та гнучкості судової практики. Увага зосереджена на особливостях реалізації цього механізму в умовах правової системи України, яка перебуває у процесі трансформації, спрямованої на гармонізацію з європейськими стандартами.

Зазначено, що принцип правової визначеності, закріплений у практиці Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, є важливою запорукою вимагає передбачуваності та послідовності у застосуванні права, що, у свою чергу, залежить від якості судових рішень.

Особливу увагу приділено ролі Верховного Суду у забезпеченні балансу між стабільністю правозастосування та необхідністю врахування специфічних обставин окремих справ. У статті розглянуто практичний приклад зміни правової позиції Верховного Суду у залежності від зміни обставин справи, що сприяє досягненню справедливості та гнучкості правозастосування. Зокрема, аналізується категорія справ про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, коли зміна правової позиції Верховного Суду стала важливим механізмом забезпечення правильної кваліфікації та визначення суб’єкта кримінального правопорушення. Підкреслюється, що подібні зміни в судовій практиці не суперечать принципу правової визначеності, а навпаки, сприяють його реалізації через уточнення та деталізацію змісту правових норм.

Зазначено, що судова правотворчість в Україні має значний потенціал для подаль­шого розвитку, однак потребує системного підходу, який забезпечить баланс між необ­хідністю дотримання принципу правової визначеності та можливістю оперативного реагування на динамічні зміни у суспільних відносинах. Приділено увагу важливості гармонізації підходів Верховного Суду з практикою Європейського суду з прав людини, що сприятиме утвердженню верховенства права та правової стабільності.