ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: СУБ’ЄКТ ЧИ ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН?

Анотація

Стаття присвячена аналізу правового статусу штучного інтелекту у цивільних правовідносинах, що є одним із найбільш дискусійних питань у правничій сфері. Розглядаються сучасні підходи до визначення суб’єктності штучного інтелекту, а також проблематика відповідальності за його автономні дії. У статті наведений комплексний аналіз існуючих теоретичних підходів до визначення правового статусу ШІ, зокрема розглянуто об’єктний, суб’єктний та гібридний підходи, що використовуються у правовій доктрині. Увагу приділено проблематиці відповідальності за автономні дії ШІ, що є критично важливим аспектом у контексті цивільних правовідносин. Визначено, що національне законодавство України наразі не містить чітких норм, які б регулювали питання правосуб’єктності штучного інтелекту або розподілу юридичної відповідальності за шкоду, завдану автономними системами. Проаналізовано підходи, що застосовуються в міжнародній практиці, зокрема в Європейському Союзі (AI Act, 2021), США (Algorithmic Accountability Act, 2022). На основі аналізу судової практики, включаючи справи, пов’язані із використанням автономних транспортних засобів та алгоритмічних систем прийняття рішень (зокрема кейс Uber (2018) та випадок дискримінаційного алгоритму Amazon), визначено ключові правові виклики, пов’язані із правовим статусом ШІ. Досліджено концепцію «цифрової особистості», запропоновану у працях західних вчених, як потенційний варіант правової класифікації ШІ. Також сформульовано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази України у сфері регулювання штучного інтелекту. Запропоновано розробку спеціального Закону України «Про штучний інтелект», який би визначав рівні автономності ШІ-систем, механізми розподілу відповідальності між розробниками, користувачами та власниками, а також систему державного контролю за високоризиковими ШІ-технологіями. Окремо наголошено на необхідності гармонізації українського законодавства із нормами ЄС у сфері регулювання штучного інтелекту. Зроблено висновок, що найбільш доцільним підходом для правового регулювання штучного інтелекту є гібридна модель, яка передбачає поєднання автономності ШІ з елементами юридичного контролю з боку людини.