МАЙНОВІ ПРАВА НА ОБ’ЄКТИ СУМІЖНИХ ПРАВ ЯК ПРЕДМЕТ ПРАВОМОЧНОСТІ РОЗПОРЯДЖАННЯ ТА ОБ’ЄКТ ВІДЧУЖЕННЯ

Анотація

Ідея написання даної роботи виникла у зв’язку з відсутністю дефініції майнового права, в тому числі і на об’єкти суміжних прав, а також способів використання майнового права на об’єкти суміжних прав як в Цивільному кодексі України, так і в Законі України «Про авторське право і суміжні права». Чому наявність даних дефініцій є бажаною? Наявність даних дефініцій є бажаною у зв’язку з відсутністю взаємоузгодженості положень статей як профільного Закону, так і Цивільного кодексу України щодо таких форм розпоряджання майновими правами, в тому числі і на об’єкти суміжних прав як договір про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, ліцензійного договору, публічної ліцензії. Так, головною проблемою, що була виділена автором стосовно договору про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав є відсутність узгодженості стосовно суб’єктної належності майнового права, відсутність моменту переходу майнового права на створений за замовленням об’єкт суміжних прав від фактично творця до замовника. Проблемними аспектами ліцензійного договору, публічної ліцензії було встановлено - відсутність закріплення того, що в користування надається не сам об’єкт, в тому числі і суміжних прав, а майнове право на нього визначеним способом (способами). Чому висвітлені питання є важливими? Вони є важливими для правильного розуміння і як правової природи об’єктів суміжних прав, і предметів договорів з розпоряджання майновими правами на такі об’єкти. Шляхом для подолання неузгодженостей є розуміння того, що об’єкти права інтелектуальної власності, і об’єкти суміжних прав, зокрема є об’єктами res incorporales, тобто такими об’єктами, які представляють собою певну юридичну фікцію, абстракцію, оскільки у випадку укладення договорів з розпоряджання майновими правами на такі об’єкти передається (відчужується) не сам об’єкт, а майнове право на нього, яке, у свою чергу, є безтілесним. Те саме стосується і випадків укладення договору із надання майнового права в користування (ліцензійний договір, публічна ліцензія). Суттєвою лакуною, на думку автора, яку слід заповнити, окрім всіх вищезгаданих питань є доповнення положень Цивільного кодексу України в частині того, що способи використання майнового права є невід’ємною частиною майнового права, є його суттю. В результаті проведеного дослідження, автором запропоновані зміни до редакцій статей як Цивільного кодексу України, так і профільного Закону, а також авторська дефініція способів використання майнового права.